​

Три шляхи у вихованні

 

   Батьки у всьому світі, виховуючи своїх дітей, можуть іти одним із трьох шляхів: влади, поступливості або діалогу. Ось коротка характеристика цих шляхів.

   

     1. Влада. Цей шлях спирається на переконання дорослого, що батьки завжди краще знають і мають рацію, демонструють дитині, хто головний. Дитина повинна підкорятися їхній волі, найкраще без дискусії. Батьки найчастіше виступають у ролі контролера, судді, володаря, поліцейського. Такий образ батьків викликає в дитини почуття страху, злості, гніву, жалю, несправедливості, кривди, приниження, сорому. У дитини з’являється переконання, що батьки її не розуміють, можливо, не люблять.

     У поведінці дитини може з’явитися опір, брехня, агресія, ворожість, бунт або лицемірство. Дитина може думати: “Ніхто не прислухається до моєї думки, а значить, мої думки дурні та нічого не варті. Я ні на що не здатна, якщо мене треба постійно контролювати, слідкувати за мною, перевіряти. Тільки батьки знають, що добре для мене”.

    Можливі наслідки для дитини — відсутність бажання змінюватися, залежність від думки та оцінок інших, нездатність творчо мислити, самостійно вирішувати проблеми, занижена самооцінка, відсутність віри у власні можливості.

   Можливі наслідки для батьків — почуття безсилля, нездатності вплинути на ситуацію, що посилюють незадоволення дитиною та собою як батьками.

  Наслідки для родини — холодність, недружелюбність, емоційна відчуженість, ворожість, конфлікти. Родина перетворюється на поле битви.

 

   2. Поступливість. На цьому шляху батьки заради "святого спокою” поступаються дитині, хоча це суперечить їхнім відчуттям і потребам. Вони підкоряються волі дитини, щоб уникнути конфронтації. Постать батьків поступлива, але наелектризована злістю, роздратуванням щодо “самолюбивої, сповненої бажань і претензій” дитини. Дитина почувається у виграші — “Я перемогла». Це породжує змішані почуття: тріумф, почуття провини, невпевненість, викликані відсутністю опору з боку дорослого. Вона може думати: “Всі повинні мені підкорятися”, “Мої почуття й потреби — найважливіші”, “Батьки все зроблять заради мене, варто тільки бути впертою". Свою волю дитина диктує за допомогою крику, плачу, шантажу, тиску.

   Можливі наслідки для дитини — відсутність почуття безпеки через своєрідну зміну ролей — батьки виявляються “слабкими", а дитина — "сильною”. У дитини може розвинутися імпульсивний спосіб реагування, егоїзм, нездатність підпорядковуватися авторитету, суспільним та етичним нормам, а також працювати в колективі (виникають проблеми в школі, з однолітками).

   Можливі наслідки для батьків — ворожість до дитини, безсилля, незадоволення собою як батьками, незадоволення з приводу постійних поступок дитині всупереч своїм потребам та почуттям.

   Наслідки для родини — відчуженість, холодність, антипатію (батьки не можуть витримувати поведінку своєї дитини, їм не подобається бути з нею).

 

   3. Діалог. На шляху діалогу батьки передають дитині важливі для них цінності, враховуючи почуття та потреби дитини, а в ситуації конфлікту шукають спільне рішення, яке б задовольняло всіх зацікавлених. Батьки поважають почуття, потреби та думки дитини. Допомагають дитині розкривати свої можливості, сприяють ставленню її адекватної самооцінки. Також батьки поважають свої потреби та почуття, можуть твердо сказати “ні”, коли цього потребує ситуація. Тому дитина може бути задоволена сама собою, відчувати повагу до власної думки та думки батьків (учителів, інших людей), мати високе почуття власної значущості та відповідальності за свої вчинки. Дитина може думати: “Я можу сама приймати рішення, я можу бути відповідальною, я здатна багато на що і хочу спробувати свої сили, а якщо в мене не вийде — спробую ще раз”.

    Можливі наслідки для дитини — бажання співпрацювати з батьками, їй подобається бути з ними. У дитини розвивається впевненість у собі, повага до потреб і почуттів інших.

    Можливі наслідки для батьків — задоволення собою як батьками, почуття близькості, радість від перебування разом із дитиною, приязні стосунки з нею. Можливість виразити своє незадоволення (гнів, розчарування, злість), не ображаючи дитину.

     Наслідки для родини — менше конфліктів, бо вони вирішуються вчасно і за допомогою діалогу. Дитина вчиться самостійності та відповідальності. Розвиваються конструктивні діалогічні стосунки між батьками та дітьми, формуються міцні емоційні зв’язки та вміння виявляти взаємну турботу й повагу.

 

            Отже, шановні батьки, вибір —за Вами!

​

​

​

​

​

​

 Вихована дитина: яка вона?

 

       Відповідь на це запитання, і в досвідчених, і молодих батьків, здебільшого буде однозначною. Це добра, чесна, працьовита, скромна, дисциплінована, життєрадісна, тактовна й доброзичлива дитина. Перелік позитивних якостей можна було б продовжити. Та чи може дошкільник мати набір усіх цих чудових рис, адже він іще малий? Усе, що стає об’єктом пильної уваги дошкільника, може ставати основою для наслідування. При цьому дитині важливо розібратися самій, що варто наслідувати,  а що ні, а ми повинні їй у цьому допомогти.

          З  чого ж почати?

      Насамперед із виховання культури поведінки, зовнішнього вигляду, мовлення, ставлення до речей, спілкування з дорослими й ровесниками. Не бійтеся показати, що Ви розгнівані, якщо дитина повелася погано. Але постарайтеся, щоб у Вашій поведінці не було грубощів, не потрібно кричати за будь-яку провину. Досить зауваження. Обов’язковим має бути пояснення — як же треба було повестися.

    Важливо, щоб дитина розуміла правила, що регулюють її поведінку. Чим вона менша, тим більше потребує допомоги дорослого, який учить її всього: коли і як зробити те чи інше, чим займатися, як спілкуватися з дорослими й однолітками тощо.

    Бути слухняним означає не просто підкорятися волі дорослого, скоріше — це вміння поводитися відповідно до загальноприйнятих правил поведінки. Всякий послух має бути усвідомленим. Дитина повинна розуміти, чого від неї хочуть і чому вона повинна робити саме так, а не інакше. Таким чином, виховуючи слухняність, ми виробляємо в малюка внутрішні механізми керування собою.

Вимоги, що ми ставимо перед дітьми, мають бути конкретними та обґрунтованими. Ніколи не кваптеся робити висновок про неслухняність малюка та не поспішайте карати його, коли він щось зробив не так. Постарайтесь з’ясувати причину негативного вчинку: забув про вимоги, зовсім не знав їх, захопився грою чи якимось заняттям тощо.

   Не називайте дитину безсовісною. Совість приходить дещо пізніше, коли в людини досить добре розвинуте почуття самоконтролю, самосвідомості.

     Важлива умова виховання слухняності в дитині — погодженість та єдність вимог усіх дорослих, які беруть участь у її вихованні. Малюк завжди відчуває ставлення до себе й намагається поводитися вибірково: одних слухається беззаперечно, а з іншими капризує, намагається сам диктувати умови. Найчастіше це буває тоді, коли в різних членів сім’ї різні вимоги до дитини.

     Розбіжності у вимогах дитячого садка та сім’ї теж можуть призвести до неслухняності, шкодити вихованню, можуть спровокувати нещирість у поведінці дитини.

      Співпраця з закладом дошкільної освіти, незмінне виконання режиму дня вдома і в дитячому садку, єдність вимог, що ставляться перед дитиною, дає позитивні результати, а їхнє порушення завдає дитині шкоди.

​

​

​

​

​

​

Як звертатися до дитини?

(Типи традиційних батьківських висловлювань-справжніх перешкод на шляху активного слухання дитини)

 

     1. Накази, команди: “Негайно перестань!”, “Прибери!”, “Швидко в ліжко!”, “Щоб більше я цього не чув!”, “Замовчи!” — у цих категоричних фразах дитина чує небажання батьків вникнути в її проблему, почуває неповагу до її самостійності. Такі слова викликають почуття безправ’я, а то й почуття відчуженості. У відповідь діти, як правило, протистоять, ображаються, упираються.

   2. Попередження, погрози: “Якщо ти не перестанеш плакати, я піду!”, “Дивись, щоб не було гірше", “Ще раз таке повториться, і я візьмусь за ремінь", “Не прийдеш вчасно — побачиш, що буде!” — погрози не мають сенсу, якщо в дитини зараз неприємне переживання. Вони лише заганяють її в ще глухіший кут. Погрози й попередження погані ще тим, що при частому повторенні діти до них звикають і перестають на них реагувати. Тоді деякі батьки від слів переходять до справи і швидко проходять шлях від слабких покарань до більш сильних, а часом і жорстоких: капризного малюка залишають одного на вулиці, двері замикають на ключ, рука дорослого тягнеться до ременя...     

   3. Моралізування, повчання: “Ти зобов’язаний поводити себе, як треба”, "Кожна людина зобов’язана працювати”, “Ти повинен поважати дорослих” — як правило, діти з таких фраз не дізнаються нічого нового. Нічого не змінюється від того, що вони чують це в “сто перший раз". Вони відчувають тиск зовнішнього авторитету, іноді провину, іноді нудьгу, а то й усе разом узяте. Справа в тому, що моральні засади й моральна поведінка виховуються в дітях не стільки словами, скільки атмосферою в домі, через наслідування поведінки дорослих, перш за все батьків. Якщо в сім’ї всі трудяться, утримуються від непристойних слів, не обманюють, ділять домашню роботу — будьте певні, дитина знає, як потрібно себе правильно поводити.

   4. Поради, готові рішення: “А ти візьми і скажи...”, “Чому б тобі не спробувати...”, “По-моєму, потрібно вибачитися”, “Я б на твоєму місці дав здачі” — як правило, ми часто роздаємо схожі поради. Але діти не схильні прислухатися до наших порад, іноді вони відкрито протестують: “Ти так думаєш, я — по- іншому”, "Тобі легко говорити”, “Без тебе знаю!”. Що стоїть за такими негативними реакціями дитини? Бажання бути самостійною, самій приймати рішення. Адже нам, дорослим, не завжди приємні чужі поради. А діти набагато чутливіші за нас. Кожного разу, коли радимо щось дитині, ми ніби повідомляємо їй, що вона ще мала й недосвідчена, а ми розумніші за неї, наперед усе знаємо. Така позиція батьків — позиція “зверху" — дратує дітей, а головне, не залишає в них бажання розповісти наступного разу про свою проблему.

   5. Критика, докори, звинувачення: “На що це схоже!”, “Знову все зробив(ла) не так!”, "Усе через тебе!”, “Дарма я на тебе поклалася.,.”. Такі вирази викликають у дітей або активний захист: напад у відповідь, заперечення, озлоблення; або пригніченість, розчарування в собі й у своїх стосунках із батьками. У цьому випадку в дитини формується низька самооцінка; вона починає думати, що вона насправді погана, невдаха. А низька самооцінка породжує нові проблеми...

    6. Ображання, висміювання: “Плакса-вакса”, “Ти ж такий лінивий (незграбний, нерозумний)!” — це кращий спосіб відштовхнути дитину й “допомогти" їй зневіритися в собі. Як правило, в таких випадках діти ображаються й захищаються: “А сама яка?”, “Ну і буду таким!”.    

     7. Здогадування, інтерпретації: “Я знаю, це все тому, що ти...”, “Напевне, знову побився...”, “Я все одно бачу, що ти мене обманюєш...”. Після таких слів у дитини може проявлятися лише захисна реакція, бажання уникати контакту.

 

 

 

​

​

Пам’ятка для батьків

 

• не поспішайте задовольняти будь-яке бажання дитини;

• не намагайтеся виконувати за сина чи доньку справу, яку дитина здатна виконати самостійно;

• давайте дитині постійні доручення та стежте за їхнім виконанням;

• дозволяйте Вашій дитині зустрічатися з негативними наслідками своїх дій (чи бездіяльності) — у такий спосіб вона буде дорослішати;

• навчіться вислуховувати свою дитину, бути терплячими: не поспішайте закінчити за неї фрази, не перебивайте, не підганяйте;

• не нав’язуйте синові чи доньці свою думку чи волю, натомість аргументовано висловлюйте свою думку, залишаючи за дитиною право вибору;

• привчайте дитину до аргументації своїх учинків: пропонуйте їй щоразу замислюватися над тим, що вона хоче робити або що робить;

• спонукайте дитину пізнавати довкілля, пояснюйте дитині зрозумілою мовою, але без зайвого спрощення призначення та корисність різних речей, правила користування ними;

• вчасно привчайте дитину до самообслуговування: заохочуйте гарними словами, авансуйте її зусилля;

• з найменшого віку привчайте дитину шанувати й любити своїх батьків, дідусів і бабусь, братиків чи сестричок: не дозволяйте її самоствердження за рахунок інших;

• пам’ятайте: прикладом для дитини насамперед є її батьки; поважайте свою дитину, не принижуйте її гідність брутальними словами, глузуванням з її невмілості, фізичними покараннями;

• любіть дітей не сліпою, а мудрою любов’ю, що допоможе їм вирости гарними людьми, вдячними Вам і здатними до самореалізації в різних життєвих умовах;

• можна виражати своє незадоволення окремими діями дитини, але не самою   дитиною;

• незадоволення діями дитини не повинно бути систематичним, інакше воно перетвориться на неприйняття дитини.

​

​

​

​

​

​

Десять заповідей для батьків

​

1. Не чекай, що твоя дитина буде такою, як ти, чи як ти хочеш. Допоможи їй стати не тобою, а собою.

2. Не думай, що дитина — твоя, вона — Божа.

3. Не вимагай від дитини плати за все, що ти для неї робиш. Ти дав їй життя, як вона зможе віддячити тобі? Вона дасть життя іншому, той — наступному. Це незворотний закон вдячності.

4. Не виміщай на дитині свої образи, щоб у старості не їсти гіркий хліб, адже, що посієш, те й зійде.

5. Не стався до дитячих проблем зверхньо.

6. Не принижуй!

7. Не катуй себе, якщо не можеш чогось зробити для своєї дитини, катуй — якщо можеш і не робиш.

8. Пам’ятай, для дитини зроблено недостатньо, якщо не зроблено все.

9.Умій любити чужу дитину. Ніколи не роби чужій те, що не хотів би, що б робили твоїй.

10.Люби свою дитину будь-якою — нездібною, невдахою, дорослою.

           Спілкуючись із нею, радій, тому що дитина — це свято, яке поки з тобою.

​

      Отже, найголовніше завдання батьків полягає в тому, щоб виховати людину, спроможну до самостійного життя, сенс якого не тільки в здатності обслуговувати себе, а й у вмінні жити безконфліктно, з радісним серцем, своєю працею приносити користь і задоволення собі та іншим.

     Умовами, що забезпечують успішність такого виховного процесу в сім’ї, насамперед є:

• формування потреби в розумінні іншої людини, поваги до її гідності, самоповаги;

• включення батьків і дітей у стосунки, сутністю яких є піклування одне про одного, про інших; наповнення життя доброчинними справами; нагромадження досвіду гуманних взаємин і поведінки в емоційно насичених ситуаціях, що вимагають співчуття, співпереживання і збереження власної гідності;

• використання кращих традицій народної мудрості виховання.

      Основи гуманних взаємин батьків і дітей формуються на засадах взаєморозуміння, визнання й поваги особистості кожного з них, створенні умов для самореалізації і самовдосконалення.

​

​

 

 

 

Як підтримувати наступність поколінь у своїх дітях

 

1. Заведіть щоденник і регулярно записуйте в нього те головне, що говорить і робить Ваша дитина. Перечитування таких сторінок буде справжньою подією для всієї сім’ї, зближуватиме і створюватиме гарний настрій, допомагатиме кожному аналізувати і краще розуміти процес розвитку та становлення особистості. Такий щоденник можна подарувати дитині на повноліття.

2. На кожен день народження пишіть власній дитині листи, в яких висловлюйте свою любов та ніжність. Коли Ваша дитина стане дорослою, подаруйте їх їй.

3. Зробіть “Стінку вдячності” (бажано в дитячій кімнаті) із фотографіями тих людей, які відіграють у житті Вашої дитини важливу роль: дідусів, бабусь, батьків, братиків, сестричок, інших родичів, добрих друзів, вихователів, учителів  тощо. Розказуйте малюкові про них.

4. Не потрібно приховувати від дитини правду про смерть найближчих людей. Для повноцінного емоційного розвитку вона повинна бачити й навчатись адекватних реакцій на все, що відбувається. Малюки, як і дорослі, повинні відвідувати могили своїх предків, ушановувати їхню пам’ять, сприймати це як свій обов’язок та покликання.

5. Слідкуйте за тим, щоб саме Ви (батьки) були першими, хто розповідає дитині правду про різні аспекти життя.

6. Намагайтеся хоча б раз на рік купувати дитині пам’ятний подарунок, такий, що вона зможе зберігати на згадку про дитинство.

7. Складіть список чеснот Вашої дитини й не забувайте її хвалити. Похвала, навіть якщо вона авансована, — гарний стимул для подальшого розвитку і самовдосконалення.

8. Проводьте разом із дітьми вечори спогадів, сімейного співу. В такий спосіб вони не тільки дізнаються про Вас, а й краще розумітимуть, поважатимуть Ваші смаки, навчатимуться не тільки слухати, а й цікаво розповідати, знатимуть пісні різних поколінь, прилучатимуться до народної культури.

​

​

 

​

 

Діти не головні, а рівноправні члени родини.

                                      

        Діти мріють про свободу, рівність і братерство, і дорослі повинні про це не забувати. Мабуть, найбільше вони цінують повагу до себе як до окремої особистості. І страждають вони від того самого, що й дорослі. Від залежності. Від самоти. Від нерозуміння. Від невідповідності бажань і можливостей.

        Безперечно, кожен  має таких тата й маму, таких вихователів і вчителів, яких йому доля послала. Однак коли ми забороняємо, дозволяємо, даємо вказівки, засуджуємо чи хвалимо, мусимо пам’ятати: наша дити­на має право на вибір, на свої помилки й уроки, на нашу чесність і повагу.

        Тому що дитина — самостійна особистість. Просто поки ще ма­ленька!

     «Яке ще особисте життя в дитини, які в неї можуть бути права?» — думає більшість батьків. Дехто все життя переконаний, що має знати про свою дитину кожну дрібницю й вирішувати за неї все. Не всі ро­зуміють, що дошкільник — не слухняна частина тіла, а зовсім окрема істота. Саме тому ми пропонуємо кожній сім’ї передусім ознайомитися з основними статтями «Конвенції про права дитини», у першу чергу  статті 1, 3, 6—8, 12, 13, 15, 16, 19, 24, 28, 30, 31, 38.

 

 

 

 

     

Пам’ятка «Перші кроки до дитсадка»

 

Шановні дорослі!

       Допоможемо разом малюкові знайти своє гідне місце в дитсадку. Адаптація, тобто звикання, явище двоїсте. Воно залежить однаковою мірою від мами з татом і від дитини. Якщо дорослі впевнені, спокійні, доброзич­ливі — усе буде гаразд! Нервовість, неспокій передаються дітям, і адаптація ускладнюється.

          Прийміть кілька практичних порад:

-  виробляйте свої ритуали прощання й зустрічі (наприклад, обійнятися, усміхнутися, запевнити малюка, що обов’язково заберете його з дитсадка, та вручити до рук вихователя);

-  пошийте «чарівну» сумочку, заведіть коробочку з набором домашніх предметів: родинних фотографій, носовичків, а також інших дрібничок, які в повсякденні належать дорослим. Ці речі пов’язуватимуть дитину з відсутніми родичами;

-  принесіть одну-дві улюблені іграшки, книжки, тарілочку, горщик (у разі потреби);

- домовтеся про спілкування дитини з вами телефоном разом з вихователем;     

- станьте спільником і помічником вихователів (наприклад, проведіть ігри, поставте сценки-мініатюри, розкажіть казки дітям усієї групи);

-  запросіть додому дітей на одну-дві години в обумовлений час;

- організуйте спільно стінну газету.

       Щодня при зустрічі обіймайте малюка, покажіть, що ви радієте йому. Не бійтеся попросити дозволу взяти з дитячого садка додому іграшку, книжку, яка сподоба­лася дитині. Їх же потрібно повертати, а це серйозний привід для зустрічі завтра в дитсадку з однолітками групи!

      Повірте, надійде час, коли дитина з особливим смутком буде розлучати­ся з першими вихователями, друзями. І вже ставши школярем, неодноразово, відкри­то або потай, прибіжить до свого дитсадка хоч на хвилинку.

 

 

 

 

Звернення до дорослих від імені дітей:

 

«Беріть нас (дітей) такими, якими ми є, і зробіть нас такими, якими ми маємо стати. Нам важко зрозуміти вас, тому ми й діти. Ви маєте розгадати нас. Тому ви й дорослі»

                (з книги Ш. О. Амонашвілі «Фор­муючи людину»).

 

     Пропоную познайомитися з положенням про вісім граней ро­зуму, властивих кожній людині як індивідові. Доктор філософії Т. Армстронг у книжці «Індивідуальний підхід. Як самостійно розкри­ти й розвинути розумові здібності Вашої дитини» сформулював їх так:

     1. Лінгвістична здібність: дар володіння словом. Такі діти порина­ють «з головою» в читання, вони чудові оповідачі, полюбляють словес­ні ігри, розповідають небувальщини, історії, жарти, анекдоти, мають пам’ять на імена, назви місць; люблять розгадувати кросворди, одер­жують задоволення від слухання; мають чималий словниковий запас, уміють красиво викладати свої думки, вигадують... Вони можуть за­хотіти стати письменниками, видавцями, викладачами, політиками.

    2. Логіко-математичні здібності. Такі діти швидко розв’язують арифметичні задачі, добре грають у шахи, шашки й інші стратегічні ігри, логічно міркують, проводять багато часу за логічними головолом­ками, мають правильні уявлення про причини й наслідки, полюбляють математику та природничі науки. Вони можуть забажати стати вчени­ми, програмістами, бухгалтерами.

   3. Просторова уява. Такі діти мислять картинами, образами, полюб­ляють малювати, проектувати, винаходити щось нове, на своєму рівні точно відтворюють образи людей і різних предметів на папері, люблять фільми, слайди, фотографії, а коли читають, більше дізнаються з кар­тинок, ніж з оповіді. Вони можуть захотіти стати інженерами, худож­никами, архітекторами.

      4. Кінестетичні здібності. Такі діти мають добре розвинені рухові вміння, досягають успіху у видах спорту з елементами суперництва, виявляють майстерність у ручній праці (різьблення по дереву, шиття тощо), виразно копіюють жести, манери й поведінку людей, страшенно люблять розбирати речі на частини і знову їх збирати. Вони можуть забажати стати спортсменами, акторами, пілотами, механіками.

     5. Музичні здібності. Такі діти часто співають, насвистують мелодії, чутливі до невербальннх (без слів) звуків довкілля, краще засвоюють навчальний матеріал у супроводі інструментальної музики, мають гар­ний голос, слух, почуття ритму, тонко сприймають музику в усіх її ви­явах, колекціонують диски, аудіокасети. Вони можуть захотіти стати музикантами, співаками, композиторами:

     6. Здатність установлювати міжособистісні стосунки. Такі діти ма­ють широке коло друзів, багато й часто спілкуються в школі та із сусі­дами, кмітливі у випадкових контактах, виступають у ролі посередника в конфліктах, володіють даром співпереживання; допомогу таких дітей цінують однолітки. Такі діти люблять повчати інших, справляють вра­ження природженого лідера. Вони можуть забажати стати бізнесмена­ми, керівниками.

    7. Здатність до оцінки внутрішньоособистісних можливостей. Такі діти виявляють незалежність і сильну волю, реально оцінюють свої сильні й слабкі риси, чітко висловлюють свою думку, із задоволенням навчаються, упевнені у своїх силах, мають особисті переконання та принципи, учаться на власних помилках, уміють точно висловлювати свої внутрішні відчуття, цілеспрямовані, здатні до самовдосконалення. Вони можуть захотіти стати письменниками, підприємцями, присвяти­ти себе релігійній, духовній діяльності.    ,

     8. Здатність відчувати й розуміти природу. Такі діти прив’язані до домашніх тварин, люблять бувати на природі, спостерігати природні явища, люблять займатися садом, городом, виявляють зацікавленість екологічними проблемами, збирають фотографії, читають журнали про природу, приносять додому жучків, павучків, листя, полюбляють роз­мовляти на теми природи. Вони можуть забажати стати екологами, фермерами, лісниками, ветеринарами.

Тож на завершення ми просимо:

     «Спостерігайте й вивчайте своїх дітей, але не поспішайте навішувати ярлики, засмучуватись або, навпаки, радіти своїм спостереженням. Дитина розвивається, а отже, розвивають­ся, а часом і видозмінюються її здібності. І тільки трепетна, делікатна, постійна увага та розуміння допоможуть Вашому малюкові яскравіше, повніше й багатогранніше виявляти себе в суспільстві. Причому, як показує життя, ці здібності однаковою мірою наявні в людині нечасто. Як правило, певна грань розуму виявляється найбільш яскраво».

      Даруємо батькам основну істину: «Кожна дитина розквітає по-своєму». Важливо побачити, відчути те, що малюкові вдається легко, те, до чого він відчуває інтерес, і з опорою на перші паростки здібностей будувати всю співдружність дорослого й дитини. За таким правилом ми працюємо в дитсадку, і його важливо продовжити вдома. Для доведення цієї тези ми запрошуємо батьків на Дні відкритих дверей, де вони мають змогу побачити успіхи своєї дитини та зрушення у її розвитку, проводимо огляди-виставки, аукціони дитячих робіт та спільних поробок з батьками і педагогами тощо.