​

«Дитяча істерика: інструкція для батьків»

       Істерика – це сильний викид емоцій, причому емоції ці мають негативний характер. Дитина під час істерики не контролює рухи свого тіла.

       Для того, щоб навчитися справлятися з нападами істерики у дітей різного віку, необхідно спочатку з'ясувати їх причини:

– втома та погане самопочуття;

– відчуття голоду;

– відчуття страху і тривоги;

– бажання зробити по-своєму;

– бажання отримати те, що хочеться, причому саме зараз;

– прагнення домогтися батьківської уваги будь-яким способом;

– невміння висловити свої почуття інакше;

– сильне емоційне перенапруження.

​

Як запобігти істерику

​

     Кращий спосіб впоратися з істерикою – не допустити її.

1. Підтримуйте розпорядок дня. Діти раннього віку та дошкільнята відчувають себе в безпеці, коли дотримуються чітко встановленого режиму. Голод і сонливість, ймовірно, найбільш поширені причини істерики. Їх можна уникнути, якщо дотримуватися звичайний денний графік відходу до сну і прийому їжі.

2. Підготуйте дитину до змін. Переконайтеся, що попереджаєте її задовго до суттєвих змін, наприклад, таких як перший день у дитячому садку. Давши дитині час для пристосування, ви тим самим знизите ймовірність появи нападів істерики.

3. Будьте впевненими у своїх діях. Якщо дитина відчуває, що вона може за допомогою істерик впливати на ваші рішення, то буде і далі маніпулювати вами, щоб домогтися свого. Переконайтеся, що вона знає: ви приймаєте чіткі рішення і не передумаєте у відповідь на погану поведінку.

4.Переглянете свої заборони. Перш ніж відмовляти дитині в проханні, запитайте себе, чи є ваша заборона дійсно необхідною. Чому б вашому синові не перекусити, якщо вечеря затримується? Ви можете уникнути істерики, просто зробивши йому бутерброд.

5. Надайте право вибору. Вже з двох років карапуз домагається більшої автономності. Запропонуйте йому простий вибір, щоб він відчув себе самостійною людиною. Наприклад, запропонуйте на сніданок дитині вибір між вівсяною кашею і кукурудзяними пластівцями. Тільки не ставте таке питання, як: «Що б ти хотів би поїсти?» Ви ризикуєте отримати абсолютно непотрібний вам відповідь. Запитуйте: «Ти будеш їсти кашу або пластівці?»

6. Приділяйте більше уваги. Для дитини навіть погана увагу краща, ніж ніяка. Переконайтеся в тому, що витрачаєте достатньо часу і відгукуєтеся на її основні потреби в любові й ласці.

​

 СПОСОБИ ЗАПОБІГАННЯ

Якщо істерика вже почалася...

      Якщо малюк завередував, дізнайтеся, чим він незадоволений, спробуйте усунути причину його невдоволення. Однак метод відволікання спрацьовує тільки тоді, коли істерика тільки починається. Що робити, якщо дитина вже увійшла в стан істерики?

      1. Дайте зрозуміти, що крики і зойки не впливають на вас, вони не допоможуть змінити ваше рішення. Якщо істерика не дуже сильна, скажіть: «Сонечко, скажи спокійно, що тобі потрібно. Я не розумію тебе, коли ти кричиш». Якщо істеричний напад вже сильний, то вам краще вийти з кімнати. Поговоріть з малюком, коли він заспокоїться.

   2. Постарайтеся ізолювати дитину в самий пік емоційного вибуху. Якщо це відбувається вдома, то залиште його в дитячій, а якщо на вулиці – відведіть туди, де немає інших дітей і дорослих.

   3. Під час примх поводьте себе завжди однаково, щоб малюк зміг зрозуміти, що його поведінка неефективна.

    4. Поясніть, як можна позитивними способами виражати своє невдоволення. Вже з двох років вчіть малюка вживати у своїй промові опис емоцій. Наприклад, «я засмучений», «я серджуся», «мені сумно».

     5. Слідкуйте за своїми почуттями. Маленькі діти легко заражаються чужими емоціями. Так що ваша агресія може тільки погіршити ситуацію.

     6. Будьте терплячі. Якщо для дитини істерики вже стали традиційними, не чекайте, що все пройде відразу після першого разу, коли ви вийдете з кімнати і спокійно поясніть все йому. Щоб нова модель закріпилася, буде потрібен якийсь час.

      7. Ритуал заспокоєння. Як правило, із часом у кожній родині виробляється свій ритуал заспокоєння. Це може бути один і той же вірш, казка або гра. Наприклад, мама дме, щоб висушити сльози. Або даємо дитині попити чарівної водички, яка заспокоює.

       Не варто боятися істерик у дітей, потрібно вчитися реагувати на них правильно. Якщо ви вже перепробували всі поради, наведені в нашій статті, але як і раніше спостерігаєте спалахи гніву у своєї дитини, зверніться за професійною допомогою.

     8. Якщо бачите, що пахне «смаженим» – спробуйте підключити почуття гумору. І навіть простеньке смішне завдання може допомогти втомленому малюкові дійти до потрібного місця. Наприклад, стояти з висунутим язиком, поки червоний на світлофорі не зміниться зеленим. Чи позмагатися, хто придумає смішнішу пантоміму. Тут на скільки Вас занесе Ваша ж фантазія!

    9. Якщо дитина втомилась від того, що довго чекає на щось (наприклад, обід) і ви відчуваєте, що поганий настрій “не за горами” – залучіть її до підготовки – нехай спробує їжу на сіль чи перемішає салат.

     10. Для профілактики дитячих примх та істерик велике значення має єдина виховна позиція всіх членів сім’ї, які беруть участь у догляді за дитиною. Якщо, дорослі виховують по-різному, дитина вчиться маніпулювати і шляхом інтриг досягати свого.

     11. Якщо яка-небудь неприпустима дія дитини була помічена вперше, то краще проігнорувати, ніж звернути увагу і тим самим підкріпити.

     12. Якщо не хочете наразитися на істерику, ніколи різко не переривайте занять дитини, навіть, якщо вони здаються Вам безглуздими і неправильними. Для перемикання уваги малюка потрібний певний час.

   13. Іноді роздратування у дітей накопичується, коли довго щось не виходить. Слідкуйте за тим, як дитина справляється з новим для себе завданням, адже на перших порах не завжди вона зможе зробити це самостійно (запустити нову машинку, піднятися сходами на гору, переступити через струмочок). У таких випадках потрібно зробити це разом з нею (ОБОВ’ЯЗКОВО спитавши чи треба їй допомога – це вже розуміють 1,5 річні діти), щоб вона перевірила свої сили і повірила в них.

  14. Намагайтесь якомога менше порушувати режим дня (особливо в кризові періоди), оскільки нестабільність може запустити істерику!

   15. Для дитини дуже важливо, щоб її почули. Часто звичайне проговорення батьками того, що хоче дитина (наприклад, “Я почула і зрозуміла, що ти хочеш на майданчик, але нам треба спочатку зайти в магазин, щоб купити…”) зводить нанівець внутрішнє напруження. Інколи малюкові просто хочеться знати, що його почули і зрозуміли.

​

​

​

​

​

         

 “Як привести дитину в садок і залишити її тут без сліз”

​

Навчіться «відпускати» дитину емоційно, тоді їй буде набагато легше

​

      Іноді величезною проблемою для дорослого стає привести свого малюка до дитячого садка і залишити його там. БЕЗ СЛІЗ! Тобто залишити дитину в садку — проблема не така велика. Проте зробити так, щоб малюк не розплакався, не хапався щосили за маму, тата чи бабусю, не кричав так, що чутно навіть за три квартали, — ось справді складне завдання.

        Як же змінити ситуацію, зробити так, щоб дитина йшла в садок із задоволенням та усмішкою, не почувалася кинутою і самотньою, не переживала прикрість і нерозуміння?

        Спершу проаналізуємо, що відчуває дитина, яку привели до дитячого садка. Наприклад, якщо це сталося з нею вперше.

·  Дитині дуже страшно, оскільки все    здається абсолютно незнайомим.

·  Дитина не розуміє, навіщо її сюди привели.

·  Вона дуже хоче повернутися туди, де їй тепло, спокійно і звично, тобто додому.

·  Вона боїться нових людей — нянечки, виховательки та інших незнайомих дорослих.

·  Малюк поки що не вміє знайомитися з дітьми і вважає навколишнє середовище ворожим для себе.

·  Він ще не готовий відірватися від мами або тата, не почувається в безпеці, коли їх немає поряд.

        І це ще не всі почуття, які переживає дитина. При цьому вона ще не може повністю усвідомити їх і висловити. Якщо ви запитаєте в малюка, чого він плаче, він не зможе відповісти вам.

      А що відчуває дитина, яка в садку вже не вперше, але при цьому ніяк не хоче відпускати свою рідну і улюблену людину?

·  Малюк може досі відчувати страх перед новими обставинами або вихователькою (нянею).

·  Він може відчувати образу на батьків за те, що вони залишають його самого і йдуть.

​

Чого нам, дорослим, не треба робити, якщо ми хочемо без проблем піти з дитячого саду на роботу або у справах?

​

· Не треба залякувати дитину дитячим садком в інший, «недитсадковий» час («Якщо погано поводитимешся, віддам тебе в садок на весь день!»).

· Не слід погіршувати ситуацію, раз у раз повторюючи дитині про те, що вам треба скоріше йти, що вам ніколи, що ви спізнюєтесь на роботу. Намагайтесь планувати свій ранок так, щоб у вас був час поспілкуватися з дитиною, спокійно дійти до садка, поговорити з вихователькою, обійняти і поцілувати свого малюка. Інакше в дитини виникне відчуття, що ви від неї біжите геть.

· Не говоріть дитині, що, якщо вона плакатиме, ви взагалі за нею не прийдете. Малюк обов'язково запам'ятає ваші слова. Вони його злякають, адже най- більший дитячий страх — це страх загубитися і залишитися самому. Тоді гучна істерика наступного дня вам забезпечена.

· Не брешіть дитині. Не можна говорити малюкові, що нікуди не підете, і при цьому йти тоді, коли він захопився грою. Це дуже боляче і прикро.

Не обманюйте дитину, кажучи, що нікуди не підете. Вона сприйматиме це як обман.

​

Правильне розв’язання проблеми

​

· Перш ніж вести малюка до дитячого садка, намагайтесь створити позитивний образ садка у його свідомості. Розповідайте про те, як у садку цікаво, як весело грати з дітьми, дізнаватися щось нове, які там є іграшки.

· Створюйте більше таких ситуацій, у яких дитина могла б спілкуватися з іншими малятами. Навчіть її грати в спільні ігри, знайоми­тися, ділитися, відстоювати свої інтереси.

· Іноді причина дитячих сліз у садку — небажання батьків відпускати малюка. Тому спершу розберіться з власними почуттями. Якщо мама, ледь не плачучи, тримає малюка за ручку і насилу відпускає до дітей, малюк плакатиме і сам, намагаючись викликати ще більшу жалість у мами. Переконайте себе, що в дитячому садку дитині комфортно, що їй весело грати з малятами, що ви знайшли хорошу виховательку тощо.

· Якщо ви розумієте, що вам важко впоратися з емоціями, а комусь із близьких зробити це простіше, або дитина когось із близьких відпускає легше, нехай саме ця людина і відводить малюка до садка. Наприклад, з мамою розлучатися важко, а з татом трохи легше? Тоді нехай тато відводить дитину вранці.

· Хваліть малюка «за мужність і героїзм», якщо він зумів впоратися зі своїми емоціями, тобто якщо раніше він плакав, а сьогодні спокійно вас відпустив, не забудьте увечері похвалити його.

· Давайте малюкові в садок його улюблені м'які іграшки, які символізують домашній затишок і тепло. Іграшки допоможуть дитині впоратися з почуттям самотності.

· Можете дати дитині сімейні фото. Тоді вона відчуватиме, що ви поруч. Їх можна прикріпити в шафці або над ліжечком.

· Частіше говоріть малюкові про те, як ви його любите. Розкажіть про свої почуття, які виникають у вас тоді, коли він у дитсадку: «Я дуже сумую за тобою. Але я знаю, що тобі в садку добре і весело. Час мине дуже швидко. Я за тобою прийду, і разом ми гулятимемо. Я теж чекаю  вечора».

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

ПРИЙОМИ, ЯКІ ДОПОМОГАЮТЬ У РОЗВИТКУ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАЛЮКА І СТИМУЛЯЦІЇ МОВНОЇ АКТИВНОСТІ

​

    1. «Паралельна розмова»

     Дорослий описує всі дії дитини: що вона бачить, чує, відчуває, чіпає, що з нею відбувається в даний момент. Використовуючи «паралельну розмову», ви як би підказуєте дитині слова, які виражають її досвід, слова, які згодом вона почне використовувати самостійно («Пташка полетіла», «машина поїхала», «ручки холодні», «Оленка вдарилася, їй боляче, вона плаче» і т.д.).

    2. «Промовляння»

    Дорослий озвучує свої дії по відношенню до дитини, до того, що відбувається або відбудеться («Ми зараз одягнемось», «як ти добре їж суп», «ми зараз підемо гуляти» і т.д.).

    3. «Імітація дій дитини з подальшим промовляння»

     «Саша стукає в барабан. Бам-бам, барабанить барабан ». «Міша катає машину. Кать-кати». «Оленка кидає м'яч. Опа-опа - стрибає м'ячик»

    4. «Використання жестів, міміки і пантоміміки в спілкуванні з дитиною»

     Рух голови в знак згоди і незгоди. Дія руки з проханням «дай», і пропозиція дати - «на». Дії міміки для позначення болю і плачу: «Лялька впала, вдарилася, плаче. Пожалій» і т.д.

    5. «Розмова з самим собою»

     Коли малюк знаходиться недалеко від вас, почніть чітко говорити про те, що ви бачите, чуєте, робите. Говорити потрібно повільно (але не розтягуючи слова) і чітко, короткими, простими реченнями, доступними для сприйняття малюка. При цьому намагайтеся, щоб дитина звертала увагу на вас і вашу артикуляцію («Де чашечка?», «Ой, я бачу чашку», «Чашка на столі», «В чашці молоко»).

    6.«Поширення»

     Продовжуйте і доповнюйте все, сказане малюком, але не примушуйте його до повторення. Цілком достатньо того, що він вас чує. Наприклад: «Суп». Дорослий: «Овочевий суп дуже смачний», «Суп їдять ложкою». Відповідаючи дитині поширеними реченнями, ви поступово готуєте дитину до того, щоб вона закінчувала свою думку.

     7. «Провокації, або навмисне Нерозуміння дитини»

     Наприклад, якщо малюк показує на полицю з іграшками,  дивиться на вас, і ви добре розумієте, що потрібно йому в даний момент, спробуйте дати йому не ту іграшку. Звичайно, першою реакцією дитини буде обурення вашою нетямущістю, але це буде і першим мотивом, стимулюючим малюка назвати потрібний предмет. При виникненні труднощів підкажіть малюкові, дайте йому правильно оформлений зразок прохання: «Ти просив у мами ляльку? Мама, дай ляльку, будь ласка». Цей прийом ефективний не тільки для назви предметів, але і словесного позначення дій, вироблених з ними».

    8. «Імітація і звуконаслідування»

     Емоційне читання казок і віршів з повторами (казки «Ріпка», «Курочка Ряба», «Колобок» і т.д.) Заражає дитину атмосферою взаємодії, бажанням повторити за дорослими. Говоріть у присутності дитини за різних звіряток, імітуйте звуки, що видаються ними (гав-гав, няв, ква-ква), стану (ай-ай-ай, ох!). Добре, якщо дитина буде повторювати за вами або вчиняти дії: топ-топ; зображати, як впало яєчко - бах; додавати слова за курочку: ко-ко-ко; за мишку: пі-пі-пі; як плачуть дід і баба: ой-ой-ой.

    9. «Вибір»

     Не слід задавати дитині питання, на які вона може відповісти «так» або «ні». Пропонується ставити питання, які спонукають до здійснення можливості вибору. Вже до 2 років малюк цілком самостійно може робити вибір, якщо це право йому надається дорослим: «Ти будеш сік або чай?», «Ти хочеш спати з лялькою або ведмедиком?». Дорослим слід заохочувати будь-який доступний варіант мовного (звукового) оформлення.

​

​

​

​

​

​

​

 

 

«Кусюча» проблема, або Як відучити дитину кусатися

​

      Ситуація, коли хтось із дітей у групі починає кусати інших дітей, а подекуди й дорослих, виникала в роботі чи не кожного вихователя. Хтось намагається самостійно розв’язати проблему, зосереджуючи весь свій педагогічний досвід, а хтось одразу звертається за порадою до практичного психолога: «Зробіть із ним щось, він кусається». Тож поміркуймо, як практичний психолог має допомогти вихователям, відучити «кусючок» від поганої звички і заспокоїти батьків покусаних дітей?

    Звісно, кусаються не всі діти, а лише деякі. Проте відучити дитину від цієї поганої звички дуже непросто в будь-якому віці. Аби віднайти шляхи подолання такої поведінки, спершу маємо зрозуміти, чому діти кусаються.

Першопричини кусання

      Укуси дво-, трирічної чи трохи старшої дитини доволі сильні й болючі. Тож батьки й педагоги активно шукають шляхи подолання цієї проблеми. Однак, коли кусається малюк у віці 9-15-ти місяців, батьки здебільшого просто усміхаються. Проте й така поведінка має свої причини. Першою причиною є те, що малюк у психологічно напруженій, стресовій ситуації переключається на давню й сильну харчову реакцію — починає смоктати чи жувати, а ці обидві дії починаються з укусу. Такою поведінкою малюк інстинктивно захищає себе від надмірного емоційного напруження. До того ж переключення загальмовує негативні емоції, що виникли в дитини. Другою причиною кусання в цьому віці є активне пізнання світу за допомогою рота — найпершого органу пізнання.

      Однак є небезпека, що такий спосіб зняття тривоги або спілкування зі світом міцно зафіксується в поведінці малюка. Аби цього уникнути, батьки мають щодня демонструвати йому свою любов і підтримку, а також розвивати руки дитини та навчати її пізнавати світ за допомогою ручного обстеження.

Чому діти вдаються до кусання

Майже всі випадки кусання дітей у ранньому чи молодшому дошкільному віці є проявом:

• потреби в емоційній підтримці з боку дорослого;

• цікавості;

• захисту або нападу під час спілкування з однолітками.

Потреба в емоційній підтримці

      Ситуація, коли дитина кусає когось, аби привернути увагу батьків, під час аналізування у дорослій аудиторії здебільшого викликає подив. Але натомість дорослим варто бути уважними до дитячої поведінки, щоби вчасно й адекватно змінити ситуацію спілкування з дитиною.

      Дитина, яка кусається, не є злою, агресивною чи невихованою. У такий зрозумілий для себе спосіб вона лиш заявляє про своє право на щось.Та здебільшого, аби привернути увагу батьків до себе, дитина кусає своїх «домашніх».

    Знайти адекватний спосіб розв’язання проблеми кусання у ситуації, коли воно є проявом потреби дитини в емоційній підтримці, — завдання люблячих батьків. Так, дехто з батьків грається з дитиною у гру «Кусючка»: коли дитина намагається вкусити, їй підставляють палець, а потім прибирають його, а на додаток ще й клацають зубами і кривляються. Як наслідок, сміються обоє — і дитина, і дорослий. Інші батьки наголошують на тому, що людей кусають лише злі звірі: «…бо вони за своїми зубами доглядати не вміють, тож зубки у них болять — от вони і кусаються». Отже, дитині пропонують ретельно стежити за своїми зубками. Між тим, головне завдання батьки виконали: переключили увагу дитини на інші дії та наповнили їх значимими й позитивними мотивами та емоціями.

     Якщо ретельно проаналізувати різноманітні ситуації, коли кусання є проявом потреби в емоційній підтримці з боку дорослого, можна зробити висновок: дитина кусається, коли хоче обстояти своє право на батьківську любов.

    Обстоюючи свої права чи-то на іграшку, чи-то на увагу батьків, дитина використовує найефективніший, з її погляду, спосіб. Про те, що він не зовсім прийнятний і дуже неприємний, вона не знає. Навчити дитину прийнятних у людському середовищі способів обстоювання своїх прав і бажань мають батьки.

Цікавість

   Ще одна причина дитячого кусання — цікавість: «А що буде далі?». Здебільшого така поведінка дитини спровокована надзвичайно сильною реакцією першого покусаного. Дитину вразив той ефект, який спричинила її дія. Тож вона прагне або досягти його ще раз — і тоді зазвичай кусатиме лише одного члена сім’ї чи ту саму дитину в групі, або ж побачити — як реагуватимуть на таку витівку інші, і в такому разі кусатиме щоразу іншого.

Захист або напад під час спілкування

     Дорослим, а насамперед педагогам, варто пригадати, що дітям раннього та молодшого дошкільного віку властиве так зване «дієве з однолітками мовлення», або мовлення в дії.    

       Дитині у віці півтора чи два-три роки, а подекуди й у чотири, говорити доволі складно, адже її артикуляційний апарат ще недостатньо розвинений. Щоб вербально обстояти своє право на іграшку, коли одноліток намагається її відібрати, маленькій дитині треба скоординувати дії щелеп, язика, губ, пристосувати дихання. От і виходить: поки вона вимовлятиме «Не віддам!» чи «Не забирай!», то іграшку вже й забрали. Саме тому діти в ранньому та молодшому дошкільному віці віддають перевагу дієвій реалізації таких фраз: б’ють, штовхають, кусають тощо. До того ж, укусивши нападника, досягти результату значно легше — він відсмикує руку, а іграшка або інший предмет розбрату залишається в дитини. Через високу результативність такі «агресивні» дії дітей інколи можна спостерігати і в середньому, а то й у старшому дошкільному віці. До речі, стратегія нападу — «Віддай!» — має ту саму основу.

       Отже, можемо зробити висновок. Дитина, яка кусається, не є злою, агресивною чи невихованою. У такий зрозумілий для себе спосіб вона лиш заявляє про своє право на іграшку. Це реакція боротьби дитини у ситуації, яка її не влаштовує. А змінити таку ситуацію дитина може лише доступними їй способами.

      У ситуації захисту або нападу дитина кусає, бо ще не вміє обстоювати по-іншому свої наміри, бажання тощо. Не вміє, здебільшого, через брак досвіду поведінки за обставин, коли щось забирають, нехтуючи нею, або ж нізащо не віддають.

Як мають діяти дорослі

      Помітивши ефективність кусання, дитина швидко й міцно фіксує таку поведінку як результативну. З огляду на це відучувати дитину кусатися надзвичайно складно.

         Звісно, і батькам, і педагогам хотілося б, аби діти припинили кусатися миттєво — раз і назавжди. На жаль, домогтися цього не просто. Насамперед слід прийняти думку про те, що кусання дитиною однолітка чи дорослого не є проявом її агресії, та зрозуміти причини кусання. А для цього слід уважно придивитися до тих ситуацій, які завершуються кусанням, а також поведінки дитини в них.

     Знайти адекватний спосіб розв’язання проблеми кусання у ситуації, коли воно є проявом потреби дитини в емоційній підтримці, — завдання люблячих батьків

    Окрім цього, батькам і педагогам треба збагачувати досвід дитини варіантами розв’язання різних ситуацій, а не лише карати й картати. Нудні повчання дорослих, так само як і голосні сварки, дитина не просто не запам’ятовує — вона їх навіть не чує. Натомість вона запам’ятовує, що її образили — мама на неї кричала. Тому збагачувати досвід дітей доцільно не за допомогою розмов, а завдяки діяльнісним методам, як-от: розігрування тієї чи тієї ситуації і варіантів її розв’язання за допомогою ляльок чи казкових персонажів тощо.

     І не варто панікувати — усі маленькі «кусючки» рано чи пізнополишають цю неблагородну справу.

                (За інформацією Тетяни Гурковської, головного редактора журналу «Практичний психолог: Дитячий садок»)

​

​

​

​

​

​

​

​

 

«МАГІЧНІ» СЛОВА БАТЬКІВ

ДЛЯ СПІЛКУВАННЯ З ДИТИНОЮ

​

       Слова, які батьки кажуть дитині, мають великий вплив на неї, тому що несуть в собі приховане повідомлення малюкові про нього самого, його стосунки зі світом. Варто дитині засвоїти дане повідомлення, як воно перетворюється в його уявлення про себе, яке потім впливає на майбутній життєвий досвід дитини.

       Пам’ятаючи про це, батькам бажано в спілкуванні з малюком звертати увагу на такі «магічні» слова:

       Я тебе люблю. Дитина має вірити в те, що люблять її саму, а не «за щось». Ніколи не пов’язуйте свою любов до дитини з певними умовами або з тим, що дитина робить. «Спочатку прибери в кімнаті, а потім я обійму тебе», «Ти мені збрехав, тепер я тебе не люблю!» тощо.

Дитині буде більш зрозуміло, якщо ви запевните її в своїй любові, а потім вкажете на провину: «Я дуже тебе люблю, але мене дуже засмучує, що ти ображаєш братика».

     Я тебе розумію. Для дитини велике горе, коли вона загубила улюблену іграшку чи посварилася з другом. У такому разі ваш син чи донька потребує співчуття і втіхи. «Підбадьорювання» типу: «Це ж усього лише іграшка (дрібничка)!» або «Навіщо тобі той ображайко?!», дитина не розуміє.

         Ти все зможеш. Дітям завжди потрібні заохочення і схвалення. Вислови «Добре зробив!», «Я впевнений, ти впораєшся!», «Ми тобою пишаємося!» тощо надихають дитину. Натомість ярлики на кшталт: «плакса», «тюхтій», «невдаха» або «Не вмієш за себе постояти!» — підґрунтя для комплексів.

         Я тобі довіряю. Дитина дуже прагне оправдати наданий їй кредит довіри. Не зважайте, якщо у неї не все виходить, ліпше похваліть за спробу зробити щось правильно. Наступного разу ваш син чи донька уникатиме попередніх помилок. Якщо ж дитина постійно чує вислови на зразок: «На тебе не можна покластися…», «Із тобою ніколи не знаєш…», — не дивуйтеся, якщо вона замкнеться в собі або робитиме все навпаки, бо ж від неї все одно нічого іншого не очікують. Дитина, якій щиро та розумно довіряють у сім’ї, не виросте жорстокою чи грубою, а також не переступатиме визначених суспільством меж.

      Ми завжди з тобою. Упевненість дитини в тому, що батьки їй завжди прийдуть на допомогу, дасть змогу багато що подолати.

 

      Шановні батьки! Дитина виростає щасливою і впевненою в собі, коли відчуває вашу підтримку. Адже їй важливо постійно отримувати позитивні «послання» від близьких дорослих.

       Не забувайте поєднувати «магічні слова» з відповідними вчинками, і ваша дитина буде щасливою!

​

​